Вона була тією, хто зрушила межі у світі, де жінкам не дозволяли навіть мріяти про медицину. Ім’я Емілі Стоу рідко згадують у шкільних підручниках, але без її впертості й рішучості історія жінок у медицині Канади могла б мати зовсім інший вигляд, адже саме вона стала першою дівчиною, що практикувала медицину в Торонто. А це було в часи, коли цього не дозволяли ні в законах, ні в університетах, ні в суспільстві. Далі на torontonka.
Народилася Емілі в середині 19 століття. Спершу була вчителькою, але відчувала, що душа хоче чогось зовсім іншого, чогось благородного та відчайдушного. Вона не опустила руки, коли їй відмовили в медичній освіті лише через її стать, а поїхала до США, вивчилась, повернулась і почала лікувати. Без офіційної ліцензії, але з реальними знаннями й глибоким бажанням допомагати іншим. Зрештою, стала першою жінкою, яку офіційно зареєстрували як лікарку в Канаді. І це не просто біографія про чергову видатну особистість. Це історія про вибір і про сміливість. Про те, як одна людина може змінити все навколо себе, і дати іншим право йти за покликанням, а не за правилами.
Медична практика, попри заборони
Коли Емілі Стоу вирішила стати лікаркою, для жінок у Канаді це було щось майже неймовірне. У 1860 роках жінок не приймали навіть до медичних шкіл, а працювати без диплома в такій сфері, звісно, було заборонено. Але вона не збиралася зраджувати власним мріям. Як вже зазначалося, спочатку Емілі була вчителькою, і, до речі, першою жінкою-директоркою державної школи в Канаді. Та бажання допомагати людям і лікувати перемогло. Оскільки канадські університети не пускали жінок до медичних програм, вона вирушила до Америки. У Нью-Йорку вступила до медичної школи для жінок, де й здобула освіту. Але коли повернулась додому, отримати офіційний дозвіл на лікарську практику не змогла. Медична рада відмовила, мовляв, не таке навчання, не та країна, не той диплом.
І все ж Емілі відкрила власну практику в Торонто. Без ліцензії та всупереч законам. Вона приймала пацієнток, консультувала, лікувала і ставала дедалі відомішою. Влада це знала, але на неї довго не наважувались тиснути. Чому? Бо люди їй довіряли. Особливо жінки, які не завжди почувалися безпечно й комфортно в кабінетах чоловіків-лікарів.
Своїм прикладом Емілі порушувала важливі на той час питання. Показувала, що жінки здатні лікувати не гірше, а іноді й краще за чоловіків, адже жодна професія чи освіта не має статі. І що будь-яка заборона – це ще не кінець.
Активізм, жіночі права, освіта, вибори
Стоу вважала, що якщо жінки не матимуть доступу до освіти, то не буде ані лікарок, ані вчительок, а значить не буде справедливості. З таким переконанням вона боролася протягом усього свого життя. Емілі навіть казала: «Тоді я присвячу цій справі все своє буття, аби кожна жінка мала ті самі можливості, що й чоловіки».
Її шлях не був простим: у суспільстві, де прекрасна частина людства не могла голосувати й навчатися на рівні з чоловіками, вона вперто ламала застарілі правила. Ще до того, як стати першою канадкою, що офіційно практикувала медицину, Стоу відкрила школу для дівчат у Торонто. Але це була не проста школа. Саме там дівчата вивчали хімію, філософію, математику, загалом те, що до того вважалося «нежіночим». Вона вірила, що освіта – це ключ до свободи, тож не боялася змінювати систему зсередини. Згодом Стоу стала співзасновницею «Товариства поліпшення становища жінок», яке займалося просуванням реформ у сфері праці, освіти й охорони здоров’я. Ця організація вимагала від влади реальних змін, і таки домагалася результатів. Коли в Канаді почали звучати перші заклики до жіночого виборчого права, Емілі вже стояла в перших рядах. Вона не просто підтримувала ідею, а робила для цього все можливе зі свого боку: виступала на публіці, писала статті, організовувала зустрічі. Уже тоді вона формувала політичну свідомість інших жінок, адже її не влаштовувала роль «тихої домогосподарки-рабині».
Наставництво та зміни завдяки доньці
Як ви, мабуть, уже здогадалися Емілі Стоу стала справжнім порятунком та символом змін. Але варто зауважити, що це сталося частково й завдяки власній родині, а саме – доньці Енн Стоу. Саме через потребу дати їй кращі можливості для навчання й життя, Емілі змогла підштовхнути суспільство до більш відкритого ставлення до освіти та прав жінок.
Її ж донька не просто пішла по стопах матері, а й сама стала відомою активісткою у боротьбі за справедливість. Енн організовувала мітинги, збирала підписи й вимагала рівноправ’я, надихаючись прикладом Емілі, яка показала, що жінки здатні не лише мріяти, а й демонструвати високі досягнення.
Для старшої Стоу таке наставництво було не чимось абстрактним, а конкретним зобов’язанням, адже вона знала, що справжні зміни починаються з себе, з підтримки й виховання нового покоління. Саме тому її робота не обмежувалась власною медичною практикою чи публічними виступами – Емілі Стоу зламала бар’єри у своїй професії та стала рушієм суспільних трансформацій, щоб створити потужну хвилю змін для всіх жінок Канади.
Джерела: