У 19‑20 століттях жінки середнього класу в Торонто були обмежені традиційними ролями дружин, матерів та господинь. Лише з часом, під впливом суспільних змін, вони почали працювати, навчатись та боротися за права. Їхні життя – це історії поступового переходу від домашньої праці до активної ролі в економічному, освітньому й соціальному житті міста. І саме завдяки їм Торонто трансформувалося в динамічне, інклюзивне місто, де нині жінки здобувають освіту, професії та нарешті мають власне слово. Далі на torontonka.
Домашня праця й прибирання
Уявіть собі Торонто кінця 19 століття – місто, де жінки середнього класу ще не мали широкого вибору професій. Більшість із них були або господинями дому, або працювали прислугами в інших родинах. Для багатьох міщанок саме домашня праця стала головним джерелом доходу. Вони не тільки доглядали за хатою та сім’єю, а й виконували різні роботи, які допомагали утримувати сімейний бюджет. Ця праця була настільки важливою, що фактично підтримувала не лише окремі родини, а й всю міську економіку, бо без неї життя в місті стало б неможливим.
Щоденна рутина, прибирання, прання, приготування їжі, була нелегкою, особливо для тих, хто працював на інших. Часто жінки жили далеко від рідних, у найманих кімнатах або притулках, що організовували церкви й благодійні організації, щоб допомогти новоприбулим іммігранткам знайти роботу й не залишитися на вулиці. Такі «хостели для жінок» ставали своєрідними центрами підтримки, де міщанки могли отримати першу роботу, познайомитись з кимось і пристосуватися до міського життя. Такі роботи не приносили багато грошей і не вимагали спеціальної освіти, але саме завдяки цим зусиллям будинки багатших торонтінців сяяли чистотою, а родини могли зосередитись на власній праці чи бізнесі.
Навіть у такий важкий час міщанки знаходили однодумців і взаємну підтримку. Вони розповідали цікаві історії та допомагали одна одній, ділилися досвідом і навіть починали організовуватись у маленькі групи, які пізніше переросли в перші робітничі об’єднання. Це був початок великої трансформації.
Текстиль, швейна справа та зародження жіночих профспілок
Якщо подумати про роботу міщанок у Торонто на початку 20 століття, важко не згадати про текстильну та швейну промисловість – одну з небагатьох сфер, де жінки могли не лише заробляти гроші, а й боротися за свої права (у той час більшість швейних майстерень і фабрик були переповнені жінками).
Це була нелегка праця. Тривалі зміни, одноманітність рухів, низька оплата й відсутність соціальних гарантій – щоденна реальність. Шили сукні, костюми, а іноді й робочий одяг для фабричних робітників, часто у надто тісних і погано провітрюваних приміщеннях. Температура високо підіймалася, а вимоги керівництва були суворими. Загалом жінки працювали, мов машини, але платили їм копійки.
Саме через такі умови виникла потреба об’єднуватися. Перша жіноча профспілка в Торонто з’явилася на початку 20 століття, коли жінки почали організовано захищати свої права. Відомим стало страйкове рухання 1902 року на Toronto Carpet Factory – жінки вимагали кращої оплати й нормованого робочого часу. Це був їхній перший крок у боротьбі за гідні умови праці. Пізніше телефонні операторки – ще одна категорія жінок, що часто піддавалася експлуатації, теж припинили мовчати. У 1907 році вони влаштували страйк, протестуючи проти перевантажень і низької зарплати. Це було не просто прагнення заробити більше – це було перше масове усвідомлення власної сили й права на повагу.
Нові професії: лікарка, журналістка, підприємиця
З кінця 19 століття в Торонто починають з’являтися жінки, які ламають усталені стереотипи й прокладають собі дорогу в раніше заборонені професії. Якщо раніше вибір міщанок обмежувався домашньою працею або роботою у швейній майстерні, то тепер все частіше стали з’являтися лікарки, журналістки та підприємниці.
Однією з піонерок у медицині стала докторка Емілі Стоу, яка в 1883 році допомогла відкрити Медичний коледж для жінок у Торонто. Вона сама долала численні перешкоди, від упереджень серед колег-чоловіків до складнощів навчання за кордоном. Але її наполегливість відкрила двері для сотень жінок, які мріяли про кар’єру в медицині. У тому ж місті працювала і Дженні Смілі Робертсон – перша канадська хірургиня, яка довела, що жінка в хірургії – це не виняток, а майбутнє.
Щодо журналістики, то під псевдонімом Faith Fenton писала Аліса Фріман – викладачка, яка одночасно працювала в школі й висвітлювала питання прав жінок, гендерної нерівності та суспільних змін. Її статті часто відзначалися провокативністю, проте завдяки використанню псевдоніма їй вдавалося уникнути цензури та ризику звільнення. Не менш відома Кіт Колман стала першою жінкою-кореспонденткою, що висвітлювала події й для Toronto Daily Mail, і для інших видань. Її робота доводила, що жінки можуть бути не менш професійними й сміливими, ніж чоловіки.
Підприємницька діяльність жінок у Торонто теж поступово зростала. Часто саме вдови, які успадковували сімейний бізнес, ставали керівницями магазинів, готелів чи навіть фабрик. Вони навчалися вести бухгалтерію, наймати працівників, укладати контракти й не раз доводили, що успішний бізнес не залежить від статі його власника.