Знаєте ім’я Христини Петровської-Квіліко? Якщо ні, тоді це ім’я варто запам’ятати. Вона є однією з найвідоміших канадських піаністок, чия кар’єра охоплює десятки років, сотні концертів і понад шістдесят альбомів. Її гра – це поєднання технічної точності та живого емоційного дотику. Саме тому її називають голосом канадської музики. Далі на torontonka.
Ранні роки й освіта
Христина Петровська-Квіліко народилася в Оттаві у 1948 році, і з дитинства здавалася дитиною, яка точно знає, чого хоче. У десять років вона вже вийшла на сцену з оркестром і виконала концерт Гайдна. У такому віці діти ще бігають на перервах у школі або ледь примушують себе сісти за фортепіано під час уроку. Але Христина вже тоді серйозно займалася музикою та мріяла присвятити цій справі життя. Починала професійну кар’єру в Торонтській консерваторії, де навчалась у видатного педагога Бориса Берліна. А коли їй виповнилося тринадцять, вона вже вступила до легендарної школи Juilliard у Нью-Йорку. Там навчання було нелегким: сувора дисципліна, години за інструментом та велика конкуренція. Але вона залишалася впертою і зосередженою, ніби знала, що цей шлях її. Викладали їй Розіна Левіна та Ірвін Фрейндліх – викладачі, до яких не потрапляють випадкові студенти.

Згодом вона продовжила навчання у Франції та Німеччині, брала участь у майстеркласах з Жаном Дуаєном навіть мала можливість працювати з такими новаторами, як Штокгаузен і Лігеті. І хоча її виховання ґрунтувалося на класиці, вона з юності відкривала для себе складну та ризиковану музику. І не тому, що це тренд, а тому, що їй справді це було цікаво.
Виконавська кар’єра та репертуар
Христина Петровська-Квіліко – не з тих піаністок, які зупиняються на опануванні одного стилю або улюбленого композитора. Вона, здається, з самого початку вибрала шлях ширший, ніж просто вивчення «класичної музики». Так, вона чудово грає Баха, Гайдна, Моцарта – усе, що є академічною основою. Але це тільки частина її таланту.
На сцену вона вийшла ще в дитинстві, і з того часу не припиняла розвиватися як професійна піаністка. Грала в Канаді, США, Європі, на Близькому Сході, в Азії. Серед її виступів концерти з симфонічними оркестрами Торонто, Ванкувера, Оттави, а також сольні програми у престижних залах, включно з Carnegie Hall у Нью-Йорку. Але головне навіть не те, де саме вона виступала, а те, як вона грала. Христина завжди мала особливий інтерес до сучасної музики, особливо до творів канадських композиторів. Вона не просто включала їх до своєї програм, Квіліко часто першою виконувала ці твори, записувала альбоми та розповідала про них публіці. Її особливим проєктом є довголітня співпраця з композиторкою Енн Саутхем: Квіліко записала вісім альбомів її музики. Вона також активно працювала з творами Лариси Кузьменко, Алексіни Луї та багатьма іншими фахівцями.
Якщо послухати Петровську, легко відчути, що вона не розділяє музику на «стару» і «нову». Для неї є просто хороша музика, тобто та, яка має зміст, характер і глибину. Крім того, в її репертуарі часто можна зустріти твори, які не входять до «обов’язкової програми» класичних піаністів. І саме тому її концерти завжди трохи несподівані, проте цим і дивовижні. Вона не повторюється. Через це для когось Христина – «посол» канадської музики, для когось – відважна виконавиця, яка не боїться складнощів. Але в будь-якому разі Петровська – це музикантка, яка грає так, що змінює саме уявлення про сучасну фортепіанну музику.

Записи, премії та визнання
Якщо подивитись на дискографію Христини Петровської-Квіліко, виникає просте запитання – коли вона встигає це все? Понад шістдесят альбомів, дев’ятнадцять концертів для фортепіано з оркестром, десятки сольних програм і тематичних збірок. Але справа не лише в кількості проєктів. У кожному записі Христини відчувається робота не лише як піаністки, а і як дослідниці. Вона знаходить музику, яку майже ніхто не виконував, але яка точно заслуговує на те, щоб її почули. Серед найбільш знакових – альбом Glass Houses Revisited з музикою Енн Саутхем. Його називали проривом: не лише через віртуозність, а й через легкість, із якою складні, майже математичні композиції перетворились на щось надзвичайно живе. Саме цей альбом став бестселером у каталозі Centrediscs і увійшов до списку 30 найкращих канадських класичних записів усіх часів.

Також її роботи неодноразово номінувалися на Juno Awards – головну музичну премію Канади. І хоча нагород було багато, здається, Квіліко ніколи не гналася за ними. У 2020 році вона отримала Орден Канади – одну з найвищих відзнак країни. А трохи пізніше й Орден Онтаріо. У 2023 її ім’я внесли до Зали слави CBC In Concert. І це було вже не просто визнання її обдарованості, а знак того, що її вплив виходить далеко за межі одного жанру чи сфери музики.
У її біографії є ще одна особлива відзнака – премія Оскара Моравця. Цю нагороду вручають за винятковий внесок у класичну музику Канади. Але попри численні нагороди та визнання, Христина завжди залишається справжньою музиканткою – тією, для якої головна мета не слава, а передати слухачам глибину й красу композицій.
Викладання, педагогічна діяльність, благодійність
Христина Квіліко – не лише піаністка, якій гучно аплодують у концертних залах, а й викладачка, що десятиліттями ділилася своїм досвідом з молодими музикантами. У 1987 році вона приєдналася до викладацького складу Університету Йорка в Торонто і залишалась там на понад тридцять років. Для неї це не була просто формальна посада. Вона щодня приходила в клас, щиро слухала учнів, коментувала помилки, підтримувала, часом навіть більше, ніж того вимагала програма. Саме тому її учні цінують у ній не тільки професійні знання, а й ту віру й підтримку, яку Христина вкладала в кожного з них.
Квіліко не ставилася до учнів зверхньо і не диктувала свої правила, а працювала, так би мовити, рівноправно. Вона вміла прислухатися до студентів, ставилася до них не як до учнів, а як до молодших колег, але водночас багато вимагала. Для неї важливо було не лише навчити грати технічно, а й допомогти кожному розкрити свій потенціал.

І саме тому багато її учнів згодом стали успішними музикантами, композиторами та педагогами. У Йоркському університеті її неодноразово відзначали – вона отримувала й професорські нагороди, і наукові стипендії, і звання почесної професорки. Але її підтримка молодих не обмежувалася стінами університету. Після смерті її чоловіка, відомого канадського баритона Луї Квіліко, вона ініціювала створення премії їхніх імен – Christina and Louis Quilico Award. Це стипендія для молодих оперних співаків, яку вручає Канадська оперна компанія спільно з Ontario Arts Foundation. Ідея проста: дати можливість талановитим артистам здійснити мрію. До прикладу, записати диск, пройти майстеркласи чи поїхати за кордон. Усе те, що колись допомогло їй самій.
Крім того, Христина не раз брала участь у благодійних концертах, підтримувала організації, які працюють із молоддю та жінками в мистецтві, виступала в ролі наставниці в незалежних проєктах. Адже її хвилює не тільки музика, а й середовище навколо неї.. Наскільки воно доступне, справедливе, відкрите до нових талантів. Саме тому вона ніколи не стояла осторонь, коли йшлося про підтримку культурних ініціатив.