Cafe23 ★8.9

Майже ніщо у фасаді Cafe23 не готує до того, що ховається за ним. З тротуару це вузька кімната з прилавком, кількома столиками й навмисне приглушеним світлом. А потім приміщення просто не закінчується — за ним іде задня зала, далі двері у сад, вирощений навколо японського клена, а звідти сходи на дахову терасу, про існування якої більшість гостей першого разу навіть не здогадується. У районі, де кожен квадратний метр давно порахований, ця прихована глибина і є головною пропозицією закладу — і саме тому люди, що живуть за п’ять хвилин звідси, все одно сприймають візит як маленьку подорож.

Родзинки

• Двоярусний таємний сад. Патіо на рівні землі, вибудуване навколо японського клена, який добряче розрісся відтоді, як подвір’я відкрили, а над ним — дахова тераса з вуличними обігрівачами, свічками й дерев’яними меблями. Ні з вулиці, ні з передньої зали цього не видно.
• Працює з лютого 2019 року, заснували двоє партнерів — Стів Ліпарі та Ванесса Сансонетті. Один із небагатьох незалежних закладів на цьому відтинку, що пережив пандемійні роки й не зачинився.
• Каву тут не смажать, а купують. Зерно від двох торонтських ровстерів — Hale Coffee і De Mello. Для настільки «декоративної» кав’ярні це напрочуд чесна заява й корисний сигнал про те, куди насправді вкладено зусилля.
• Інтер’єр радше зібраний, ніж спроєктований: піаніно, довгий спільний стіл, канделябри й лампи-клітки, старі дзеркала, концертні афіші, стоси книжок і дуже багато зелені.
• Із собаками можна — тому теплими вихідними сад повниться ними, і зала читається як районна вітальня, а не як шоурум.
• На місці не печуть нічого. Вітрину наповнюють названі пекарні, поруч із масляними тартами — монреальські бейґли й окремий веганський постачальник. Привозна програма, яку не намагаються видати за власну.

Що в чашці

Cafe23 не смажить каву й не вдає, що смажить. Заклад бере зерно у двох давніх торонтських ровстерів — Hale Coffee і De Mello, — і саме це рішення формує чашку сильніше за будь-яку техніку за стійкою. Обидва обсмажують для міста, де замовлення за замовчуванням приходить із молоком, тож еспресо тут побудоване на тілі й солодкості, а не на яскравій чайній кислотності, за якою женуться філтер-бари. Флет вайт чи капучино виходять збалансованими й без зайвого пафосу, і в тихий вівторковий ранок вони такі самі, як тоді, коли сад забитий ущерть.

Виразніша половина меню — авторська, і чесно буде сказати, що саме там живе характер закладу. Лате «Барселона» з великою кількістю кориці — напій, який завсідники називають першим; матчу тут тримають за повноцінну категорію, а не за вимушену поступку, а сезонні збірки на кшталт рожевого капучино чи полуничної матчі змінюються разом із погодою. Улітку тримає холодне заварювання. Якщо ви п’єте каву чорною й прийшли по ротаційний моносорт із розмовою про обробку зерна — це не та кімната, і за стійкою не вдаватимуть протилежного.

Підсумок такий: напій тут надійно добрий, а причина прийти — усе, що навколо нього. Це цілком чесна позиція, і її тримають послідовно: авторські лате не перетворені на цукрову бомбу, молоко збите як належить, а зерно за ними впізнає будь-хто, хто стежить за спешелті-сценою міста.

Хто за цим стоїть

Кав’ярню відкрили в лютому 2019 року Стів Ліпарі та Ванесса Сансонетті — радше бізнес-партнери, ніж кар’єрні бариста, і різницю видно в тому, що саме вони збудували. Ні саду, ні даху в первісній залі не було: їх добудували згодом, і тому планування відчувається не спроєктованим, а знайденим, а клен посеред подвір’я тепер домінує над простором, який колись лише прикрашав.

Момент для старту випав жорстокий. Кав’ярня, що відкрилася в лютому 2019-го, отримала рівно один нормальний рік торгівлі до локдаунів — а бізнес, головний актив якого це посадкові місця, саме той тип, який тоді не виживав. Цей вижив: почасти тому, що вуличний простір із приємного бонусу перетворився на єдине, чим узагалі можна було легально користуватися, почасти тому, що район, який утратив чимало своїх незалежних закладів, продовжував сюди приходити.

Під який сценарій

Це кав’ярня з трьома різними відповідями залежно від того, у якій кімнаті ви сядете, і знати це наперед — половина справи. Задня зала — місце для ноутбуків: тут є Wi-Fi, є столи, на яких реально розкластися, і ніхто не підходить нагадати, що ви сидите вже годину. У будній ранок вона працює як цілком пристойний робочий кабінет — тихіший за передню кімнату й далі від дверей.

Сад — протилежність: він для розмови, і працювати в ньому майже неможливо. Сюди приводять на побачення, сюди кличуть подругу, яку не бачили з весни, сюди приходять із собакою. Екрани дістають заради фото й ховають назад. Дах — це вечірня версія тієї самої ідеї, і оскільки заклад працює довше, ніж більшість кавових барів, він придатний навіть як пункт після вечері, що для жанру справді нетипово.

Чесне застереження — місткість. У пік (сонячні вихідні, теплі вечори) біля дверей стоїть черга, а гарантії столика немає ніде в будівлі; те, що посадка розкидана по чотирьох окремих зонах, означає, що вільне місце доводиться шукати, а не помічати. Кава з собою працює добре, черга рухається швидко — тож якщо погода вивела на вулицю весь район, розумно сприймати заклад як віконце навинос.

Простір і атмосфера

Будівля розкривається шарами. Передня частина маленька й темна, кілька столиків і прилавок — і вона справді збиває з пантелику: багато хто зазирає, бачить чотири зайняті столи й іде далі. За нею більша задня зала з піаніно й довгим спільним столом, потім кам’яна доріжка в сад, потім сходи на дах. У кожної зони своя гучність: попереду метушливо й транзитно, у задній залі гуде рівний гомін, сад — найтихіше місце будівлі, дах — десь посередині.

Декораторський інстинкт тут максималістський і вживаний, а не мінімальний і новий. Канделябри, лампи-клітки, дзеркала в старих рамах, афіші, свічки, книжки й рослини всюди, а на даху за всім наглядає бюст Фріди Кало. Це чудово фотографується — і саме тому зала завжди повна, і саме тому в ній іноді важко просто тихо випити каву. Із собаками пускають в усі вуличні зони.

Дві практичні слабкості варто назвати прямо. Планування має сходинки й вузькі переходи, а на дах ведуть сходи — тож верхній рівень доступний не всім. І сад із терасою залежать від погоди в місті зі справжньою зимою: кілька місяців на рік кав’ярня — це лише внутрішні кімнати, тобто частка від того простору, яким її знають.

Що до кави

Питання кухні має тут чітку відповідь: у пекарському сенсі її немає. На місці не готують нічого. Вітрину наповнюють зовнішні постачальники, і кав’ярня їх називає, а не ховається за безликою полицею з випічкою: Kate’s Town Talk Bakery для щоденного, бейґли St-Viateur із Монреаля, веганські позиції від Tori’s Bake Shop, холодного віджиму соки від Village Juicery. Масляні та пеканові тарти — те, по що повертаються.

Є також легка солона частина — тости у бранч-форматі й вафля серед них, — тож поїсти можна не лише солодко. Але це кавовий бар із їжею, а не бранч-кухня. Якщо метою виходу є повноцінний гарячий сніданок, адреса не та; якщо хочеться чогось смачного під довгу розмову в саду — заклад із цим справляється добре.

Коли приходити

Двері відчиняються ще до початку робочого дня, і саме будній ранок — найкраще збережена частина цієї кав’ярні: задня зала спокійна, сад порожній і прохолодний, а за стійкою мають на вас час. Ближче до полудня зала наповнюється, а у вихідні пополудні заклад працює на межі місткості з чергою назовні.

Сезонна логіка проста. Від пізньої весни до ранньої осені вуличні зони і є причиною приходити, а корисна площа зростає приблизно втричі. Обігрівачі на даху розтягують це на міжсезоння, але не на глибоку зиму. У холодну половину року сюди йдуть по кімнату з піаніно й по цей затишний безлад, а не по сад — досвід виходить меншим, тіснішим і значно людянішим за щільністю. Оскільки заклад працює у вечір, він придатний і після вечері, коли спешелті-бари району давно зачинені.

Як дістатися

Кав’ярня стоїть на смузі Квін-Вест у західній частині міста, за кілька хвилин пішки від парку Трініті-Беллвудс і посеред найгустішого відтинку незалежної роздрібної торгівлі в Торонто. Найпростіший транзитний підхід — станція Bathurst на лінії Bloor–Danforth, далі на південь до коридору Квін; зі сходу підходить станція Osgoode, якщо не проти довшої прогулянки через галерейний квартал. Трамвай уздовж Квін проходить повз двері, а весь район комфортно проходиться пішки від Трініті-Беллвудс до Entertainment District.

Про паркування говорити нема сенсу: це та частина міста, де вільне місце біля бордюру в будь-який приємний день — фантазія. Прийти пішки, приїхати на велосипеді чи трамваєм — не преференція, а практична необхідність.

Добре знати

Пройдіть далі за передню кімнату, перш ніж робити висновки. Найпоширеніша помилка тут — стати в дверях, побачити чотири зайняті столики й піти, коли за двадцять кроків углиб порожніє сад і чекає дах. Столики не бронюють, тож стратегія в пік проста: одна людина стоїть у черзі, друга йде на розвідку.

Візьміть додатковий шар одягу, якщо цілитеся на дах поза розпалом літа: обігрівачі допомагають, але тераса справді відкрита небу й зачиняється, коли псується погода. Із собаками надворі можна — комусь це плюс, а комусь варто знати заздалегідь. І майте на увазі, що зала — відоме місце для зйомок: сонячними вихідними тут будуть люди, які вибудовують кадр, і це або мило, або дратує, залежно від настрою.

Питання й відповіді

Чи зручно тут працювати з ноутбуком?

Так, у задній залі й у будній день. Є Wi-Fi, є придатні столи, персонал нікого не квапить. Сад і дах для роботи підходять значно гірше, а у вихідні вся будівля надто завантажена, щоб розраховувати на місце.

Кав’ярня смажить власну каву?

Ні. Зерно купують у двох торонтських ровстерів — Hale Coffee і De Mello. Звідси й стиль: еспресо, побудоване під молочні напої, радше стабільне, ніж експериментальне.

Дахова тераса працює цілий рік?

Ні. Сад на рівні землі й тераса сезонні та залежать від погоди. Вуличні обігрівачі розтягують сезон на прохолодне міжсезоння, але взимку кав’ярня — це фактично лише внутрішні кімнати.

Чи можна з собакою?

Так, у вуличних зонах собаки бажані гості, і теплими вихідними сад ними повниться.

Чи печуть щось на місці?

Ні. Уся випічка привозна, від зовнішніх пекарень, які заклад називає, — включно з бейґлами монреальського типу й окремим веганським постачальником. Фірмове — масляні та пеканові тарти.

Чи можна забронювати столик?

Ні, посадка лише в порядку живої черги. У пікові години чекайте на невелику чергу біля дверей і на пошук вільного місця по чотирьох окремих зонах.

Що замовити вперше?

Завсідники першим називають лате «Барселона» з корицею, а матчу тут сприймають серйозно. Якщо хочеться кави без прикрас — флет вайт найкраще показує роботу ровстерів.

Чи весь заклад безбар’єрний?

Ні. Планування має сходинки й вузькі переходи, а на дах ведуть сходи, тож верхня тераса доступна не всім.

Графік роботи