Історія Торонто – це історія його людей, а історія людей часто найкраще простежується через місця, де вони збиралися, говорили про життя і, звісно, чепурилися. Перукарні та барбершопи Торонто ніколи не були просто закладами для стрижки волосся. Це були політичні клуби, прихистки для втікачів від рабства, центри іммігрантських громад і дзеркала, що відображали кожну модну революцію – від напудрених перук до бітломанії та сучасних фейдів.
Запрошуємо вас у подорож крізь століття разом з torontonka.com, щоб дізнатися, як змінювався стиль Торонто і хто стояв за кріслом майстра.
Епоха перук і кровопускання на початку XIX століття
Уявіть собі Йорк (майбутнє Торонто) початку 1800-х років. Це було брудне, малонаселене містечко, де турбота про волосся була привілеєм еліти. Перші “майстри” часто поєднували стрижку з медичними послугами – спадщина середньовічних цирульників-хірургів.
Перша офіційна згадка про перукарню в Торонто датується 1802 роком, коли Томас Сітон Пікок оголосив про відкриття закладу для “Леді та Джентльменів”. Вже за рік, у 1803-му, на Онтаріо-стріт з’явився такий собі Месьє Рок, який прибув “прямісінько з Лондона”, щоб доглядати за перуками місцевої знаті.
У ті часи перука була не просто аксесуаром, а необхідністю через поширення хвороб (наприклад, тифу), які призводили до втрати волосся, та загальні проблеми з гігієною. Навіть перший мер Торонто, Вільям МакКензі, носив яскраво-руду перуку, приховуючи облисіння, що сталося в юності.
Від перукаря до хірурга: багатофункціональні майстри
Колоніальна епоха злила професії, які сьогодні здаються абсолютно різними. До середини XVIII століття перукарі виконували функції, які сьогодні виконують лікарі: вони робили кровопускання (як лікування від багатьох хвороб), а іноді й ампутації.
Саме з цієї практики походить культовий червоно-білий стовп перукаря. Після кровопускання перукарі вивішували на вулиці смужки тканини для сушіння. Коли вони обвивалися навколо жердини під дією вітру, вони утворювали спіральний візерунок, що символізував перев’язки та вени.
Зі зростанням міста та зміною моралі почалося чітке розділення: коли Йорк став імперським Торонто, чоловіки перестали носити перуки, і на вулицях міста почали з’являтися перукарні, орієнтовані виключно на чоловіків.
Прихисток свободи: афроамериканські перукарі середини XIX століття
Один із найбільш захопливих і маловідомих розділів цієї історії – роль чорношкірих перукарів. У 1830-50-х роках Торонто став кінцевим пунктом “Підпільної залізниці” для багатьох, хто втікав від рабства зі США.
Цікавий факт: у перших міських реєстрах серед перукарів непропорційно багато афроамериканців. Чому? Це була професія, яку можна було опанувати відносно швидко, вона вимагала мінімального капіталу, але давала стабільний дохід і повагу.
Найвідомішими з них були брати Кері – Томас, Ньютон, Джордж і Джон. Вони не просто стригли бороди; вони були активістами та опорами громади. Томас Кері, наприклад, був чоловіком Мері Енн Шедд, відомої аболіціоністки та першої чорношкірої жінки-видавця в Північній Америці. Їхні перукарні на Кінг-стріт та Янг-стріт слугували неформальними центрами, де обговорювали новини, політику та допомогу новоприбулим біженцям.
Імперія Доренвендів
У 1880 році німецька пара, Гільдеберт та Анна Доренвенд, відкрили “Паризьку перукарню” на Янг-стріт. Вони перетворили звичайний барбершоп на повноцінний салон, що пропонував стрижки, гоління, миття, фарбування, виготовлення шиньйонів, лікування шкірних проблем та навіть видалення небажаного волосся. Гільдеберт позиціював себе як “професор”, а їхній заклад став еталоном моди.
Бізнес Доренвендів процвітав. До кінця століття Гільдеберт розширився, наймаючи не лише перукарів, а й парфумерів та адміністративний персонал. Вони були настільки успішними, що потрапили до “Синьої книги Торонтського товариства”, що було рідкістю для представників цієї професії.
“Золотий вік” і розквіт готельних барбершопів (1900-1950)
На зламі століть перукарня трансформувалася в суто чоловічий клуб. Це була епоха, коли чоловік не міг з’явитися на людях недбалим. Відвідування перукаря стає щотижневим ритуалом.
Центрами розкоші стали барбершопи при великих готелях. Легендарний King Edward Hotel (відкритий у 1903 році) мав розкішну перукарню: оніксові стільниці, плюшеві шкіряні крісла та позолочені рами. Це був елітний чоловічий простір, пов’язаний із клубом лише для чоловіків. Тут стриглися “сильні світу цього”: політики, бізнесмени й навіть гангстери часів “сухого закону”. Ходять легенди, що сам Аль Капоне, відвідуючи Торонто для своїх “ділових” угод з місцевими винокурнями, заходив сюди поголитися небезпечною бритвою.
У 1925 році відкрився Terminal Barbershop, який сьогодні вважається найстарішим барбершопом Торонто, що досі працює. Розташований на розі Дандас і Елізабет-стріт, він пережив Велику депресію, Другу світову війну і незліченні зміни моди, залишаючись вірним класичному стилю Old School.
Іммігрантське крісло: італійці, греки та українці
Після Другої світової війни обличчя Торонто змінилося завдяки масовій імміграції з Європи. Для багатьох італійців, греків та українців відкриття перукарні стало “вхідним квитком” у канадське життя.
Ці заклади стали серцем етнічних районів. В італійських барбершопах на Коледж-Стріт або Сент-Клер Авеню завжди лунала опера і пахло еспресо. Грецькі майстри на Данфорт славилися своєю швидкістю та гостинністю. Знаковою фігурою цієї епохи є “Gus The Other Barber” (Гас – Інший Барбер). Відкритий грецьким іммігрантом у 1960 році на Блур-стріт, цей заклад став культовим, а його назва – жартівливою відповіддю на конкурента, який працював неподалік.
Окремо варто згадати українську громаду. У районах Queen West та пізніше Bloor West Village українські перукарні були місцем, де можна було не тільки підстригтися, а й дізнатися останні новини з громади, купити газету або квиток на танці. Хоча історія не зберегла одного “гучного” імені на кшталт “українського Месьє Рока”, тисячі безіменних майстрів з України принесли в Торонто європейську школу стрижки, де увага до деталей була понад усе. Цікаво, що в останні роки серед молодих українських майстрів у Торонто спостерігається відродження інтересу до традиційних стилів, наприклад, козацького “оселедця”, але вже в сучасній інтерпретації.
Від будуара до салону: жіноча революція краси
Якщо чоловічі перукарні завжди були публічними клубами, то жіноча краса в Торонто довго залишалася таємницею, прихованою за дверима спалень. До початку XX століття “леді” не стриглися – вони “чепурилися”. Заможні жінки Торонто мали покоївок, які розчісували їм довге волосся сотні разів на день.
Але все змінив Джаз. Коли у 1920-х роках емансиповані жінки Торонто почали масово обрізати коси (стрижка “Bob”), сталася криза.
Покоївки не вміли робити складні геометричні стрижки, і жінкам довелося йти до професіоналів. Спочатку вони сором’язливо заходили в чоловічі барбершопи, що було скандально, але у відповідь місто вибухнуло відкриттям “Beauty Parlours”.
У середині століття похід до перукаря перетворився на світський раут. Центрами тяжіння стали універмаги, як-от легендарний T. Eaton Co. на Янг-стріт, що мав цілий поверх, присвячений красі. Жінки в білих рукавичках приходили сюди на укладку перед походом в театр або ресторан. Це був золотий час “хімічної завивки” – машини з обвислими дротами обіцяли “ідеальні кучері назавжди”.
Важливою є і роль Elmwood Spa (будівля на Елм-стріт), яка з 1889 року слугувала першою YWCA і була безпечним простором для жінок, згодом трансформувавшись у клуб краси та відпочинку.
Історія жіночих салонів Торонто буде неповною без згадки про район Blackhurst та піонерів чорної краси. Довгий час школи краси ігнорували текстуроване волосся. Зміни прийшли з такими людьми, як Кеміл Азан, який у 1962 році відкрив салон на Спадіна-авеню, вивівши догляд за чорним волоссям на професійний рівень, та Беверлі Масколл, яка у 1970-х створила імперію з продажу професійних засобів для волосся.
Еглінтон-Вест і феномен “Маленької Ямайки”
Паралельно з розвитком центру, у 1960-70-х роках район Eglinton West перетворився на осередок карибської культури краси. Тут перукарня – це соціальний інститут. Місця на кшталт салону Monica’s (заснованого Монікою Льюїс у кінці 60-х) стали безпечними просторами, де можна було доглядати за натуральним волоссям і просто бути собою. Саме тут формувався унікальний стиль “Toronto Black aesthetic”.
“Темні часи” для барберів: унісекс-революція (1960-1980)
У 1964 році “Бітлз” приїхали до Торонто, і світ перукарів перевернувся. Чоловіки почали відрощувати довге волосся. Класичні короткі стрижки “на проділ” стали ознакою старомодності.
Традиційні барбери, які звикли працювати машинкою, опинилися в кризі. Багато старих закладів закрилися. На зміну їм прийшла ера унісекс-салонів. Чоловіки почали ходити в “жіночі” зали, щоб зробити укладку феном або навіть хімічну завивку. Це був час експериментів, коли межа між чоловічим і жіночим залом фактично зникла.
Повернення барбершопу
Як відомо, мода циклічна. На початку 2000-х, а особливо з 2010-х, Торонто охопила хвиля ностальгії за маскулінністю. Барбершопи повернулися, але в новому форматі.
Сучасні заклади Торонто поєднують естетику 1920-х (шкіряні крісла, небезпечні бритви, гарячі рушники) із сучасним сервісом (крафтове пиво, ігрові приставки, онлайн-запис).
Сьогоднішня сцена Торонто – це мікс культур. Ви можете знайти майстра з Сирії, який ідеально володіє технікою видалення волосся ниткою, ямайську стилістку, що створює архітектурні плетіння чи “шовкову” укладку, або українського професіонала, відомого своїм бездоганним складним фарбуванням чи ідеальним фейдом. Перукарське крісло в Торонто залишається тим самим, чим було 200 років тому – місцем зустрічі культур.